Постанова Верховного Суду від 28 серпня 2018 року у справі № 906/493/16
Другое
Исполнение арбитражных соглашений
Постанова
Верховний Суд встановив правила, які повинні братися до уваги при визнанні арбітражної угоди такою, що не підлягає виконанню. Суд також зазначив, що право, яке підлягає застосуванню до питань виконуваності та чинності арбітражної угоди повинно встановлюватися на підставі норм Нью-Йоркської Конвенції
Відповідач по справі заперечував проти позову з тих підстав, що спір має бути переданий до Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України та просив припинити провадження у справі, оскільки між сторонами укладена арбітражна угода.
Арбітражне застереження у контракті між сторонами передбачало, що “[у] випадку недосягнення домовленостей, усі спори підлягають вирішенню у Міжнародному комерційному арбітражному суді, рішення якого є остаточним та обов’язковим для обох сторін”. В англомовновному варіанті цього ж пункту компетентним органом вирішення спорів за цим контрактом визначено “Arbitration Court of International Commerce and Industry”.
Оскільки викладені в указаному контракті англомовна й російськомовна редакції назви компетентного органу не збігалися з будь-якою офіційною назвою міжнародного арбітражного суду будь-якої країни, суди нижчих інстанцій зазначили про відсутність визначення у контракті будь-якої арбітражної установи, що має право розглядати цей спір, і про неможливість виконання арбітражного застереження, внаслідок чого спір підлягає вирішенню господарським судом.
Погодившись із висновками судів нижчих інстанцій і, тим самим, визнавши арбітражну угоду такою, що не підлягає виконанню, Верховний Суд, окрім цього, зазначив наступне:
- “у разі наявності арбітражної угоди між сторонами спору та поданого стороною відповідно до вимог ГПК України клопотання про припинення провадження господарський суд може продовжити розгляд справи за умови встановлення в передбаченому законом порядку недійсності, втрати чинності або неможливості виконання вказаної угоди не пізніше початку розгляду справи по суті;
- господарський суд має тлумачити будь-які неточності в тексті арбітражної угоди та розглядати сумніви щодо її дійсності, чинності та виконуваності на користь її дійсності, чинності та виконуваності, забезпечуючи принцип автономності арбітражної угоди;
- суд може визнати угоду такою, що не може бути виконана, внаслідок істотної помилки сторін у назві арбітражу, до якого передається спір (відсилання до неіснуючої арбітражної установи), за умови відсутності в арбітражній угоді вказівки на місце проведення арбітражу чи будь-яких інших положень, які б дозволяли встановити дійсні наміри сторін щодо обрання певної арбітражної установи чи регламенту, за яким має здійснюватися арбітражний розгляд. У разі невизначеності арбітражної установи сторона арбітражної угоди не має обов’язку перед зверненням до компетентного державного суду звертатися до однієї чи декількох арбітражних установ для того, щоб вони вирішили питання щодо своєї компетенції стосовно цього спору”.
Окрім цього, Верховний Суд відхилив аргументи відповідача щодо неправильності застосування українського права до питань виконуваності та чинності арбітражної угоди, що міститься у контракті, який регулюється правом Латвії. Стосовно цього Верховний Суд зазначив, що застосування українського права до питань виконуваності та чинності арбітражної угоди було правильно встановлено на підставі матеріально-правових норм Нью-Йоркської Конвенції, яка і була застосована судами нижчих інстанцій.
Підготовлено Олексієм Масловим, AVELLUM та Олексієм Ізотовим, AVELLUM